?

Log in

... но днем 10 марта моя бывшая жена снова вышла замуж (росписалась)...

и снова печаль рвет сердце ...
и снова мысли уносяться в прошлое ...

музыка японской флейты это озвученная боль моей души, она рветься наружу...

мне хочеться выплакаться, очиститься ...но как очистить сердце от любви, а разум от памяти??? я не знаю....

Бути цинічною

Вони вчать нас бути цинічними. Використовувати чоловіків, зраджувати друзів, заьути про особисте життя. Мій редактор поставив переді мною тільки одну задачу - не вагітніти протягом року. Придурок, знає, що мені 16.

Вони вчать нас бути цинічними. А потім пропонують написати роздуми на тему "Я не зовсім була з ним відвертою". Показують вистави театру "Посткриптум", де грають колишні в*язні. Весь зал плаче. Якими б цинічними нас не вчили бути.

Так от, я зовсім не хочу знати, як це - "бути цинічною".

это ПИАР!

прошу вашего внимания! существует дружественное сообщество
kiev_freelove которое нуждаеться в новых членах :)
У нас тоже есть много интересных тем для обсуждения! Жду Вас :D

почуття

я дуже давно це написала і хотіла десь викласти.
Ось і з'явився шанс.

з того моменту, як яце написала, дещо змінилося. але головна суть лишається актуальною.

***
Чому ми приховуємо свої почуття?
Емоції - це те, що дає нам смак життя. Те, що змушує нас жити. Відчуваєш і переживаєш - значить, живеш.
Почуття рвуться назовні, прагнуть вилитись. Хочеться, щоб увесь світ про них знав. Щоб усі бачили зворотній бік твоєї душі або щоб певна людина відчула тебе і змінила ставлення, побачила твій світ і тебе разом з ним по-іншому. Хочеться...
Але ти цього не робиш. Ти закриваєшся у своїй мушлі і іноді лишаєш назовні лише крихітну часточку себе, як равлик свої ріжки. І люди нізащо і ніколи б в світі не подумали про те, що коїться всередині цієї людини.
Вони і не подумають.
Їм абсолютно байдуже, що ти відчуваєш. І тому зрозуміло, чому всі люди, яких ти зустрічаєш, ідучи по вулиці, в основній масі мають незворушні обличчя. Маски спокою і байдужості. І зрозуміло, чому ти також носиш маску, ідучи містом.
Але чому боїшся відкритися людині, яка тобі небайдужа? Яка є твоїм другом, подругою, сестрою, братом, мамою, татом, бабусею чи дідусем? Є речі і почуття, які б ми нізащо не відкрили і не виразили, бо це може здивувати, приголомшити і навіть образити (хоча мені незрозуміло, чому люди ображаються на правду. я не можу осягнути цю загадкову якість людей: вони із задоволенням приймають брехню, коли правда неприємна і здебільшого взагалі не переносять правди, при цьому проголошуючи чесність і вважаючи себе чесними...), є поняття і цінності, наслідуючи які ми вважаємо некоректним і неввічливим висловлювати свої почуття, але є і дещо інше.
Особисто мене мучить питання: чому смертельно боїшся сказати комусь, що любиш? Сказати, що хтось тобі подобається? Навіть власній мамі. У мене завжди язик німіє, коли хочеться вимовити: "Мамо, я так тебе люблю." Це ненормально. Чому хвиля страху проходить всередині, коли тільки уявиш, що освідчуєшся людині у коханні? Страх невизначеності реакції на твої слова зупиняє серце і рве на шматки душу. Тому усі закоханості, які я мала, завжди були однобічні. Завджи таємні. Завжди виліковані часом. Я не знаю, що таке взаємне кохання. Я завжди мовчала і робила вигляд, що його просто не існує поруч зі мною.
Зараз все по-іншому. Але я все одно ніколи не наважуся.

I love him
This time I'm gonna keep it to myself
Bjork

holy water cannot help you now
your mysterious eyes cannot help you
i learn from you how to hide
from the desperate kingdom of love
at the end of this burning world
i follow you into heaven or hell
Pj Harvey
это сообщество - не аналог "Жди меня". Я создал его тогда, когда почувствовал одиночество полной мерой. я уверен, что в жизни каждого будут\были моменты, когда вам просто нужно будет, чтобы вас выслушали, но подходящего человека не будет рядом. здесь вы можете делится самыми большими радостями, и самыми печальными мыслями. даже если просто захочется поболтать - пишите